В Україні існує своя “політична культура”, сформована цілими поколіннями політиків. Серед іншого їй притаманна традиція змінювати назви партій напередодні виборів. Нині ще й основні політичні гравці втрачають або вже втратили свої позиції — ОПЗЖ заборонили, “Голос” не отримує держфінансування, а навколо “Слуги народу” постійно ведуться розмови про можливий ребрендинг.
За даними Руху ЧЕСНО, в Україні зареєстровано близько 360 партій, серед яких активні 10–20%. Проте за останні півтора року щонайменше 14 партій змінили назви, а 27 — ще й керівників. Для контексту важливо розуміти, що постанова Кабміну забороняє реєстрацію нових партій під час воєнного стану. Відповідно, для тих, кого зацікавила політична кар’єра, лишається два варіанти: або членство у вже існуючій партії, або її “купівля”.
Якраз доказом останнього може бути зміна назви та керівника. Перевірити це майже неможливо, адже офіційно купити партію також не можна. До того ж завжди лишається ймовірність, що мова йде про звичайний ребрендинг. Так чи інакше ці перейменування підсвітили декілька цікавих політичних трендів.
Перший тренд — популістична боротьба з корупцією. Так, наприклад, Меритократична партія стала “Антикорупційним фронтом” (АКФ). Найцікавішим у цій історії є те, що вони пропонують — “презумпція винуватості” та впровадження смертної кари за корупційні злочини. “Прості рішення”, які насправді загрожують усій демократичній системі.
Що дійсно насторожує, хоча і є в цілому очікуваним, — такі пропозиції знаходять відгук серед доволі широкої аудиторії. Так, за три місяці сторінка АКФ у Facebook зібрала понад 100 тисяч фоловерів. Для цього їм навіть не довелося використовувати відомі обличчя — вся їхня комунікація будується на самих лише лозунгах, а про керівництво чи членів партії майже нічого не відомо.
Це не єдина “антикорупційна” партійна назва — є ще “Антикорупційний рух”, який теж змінив керівника під час повномасштабної війни.
Наступний тренд найпопулярніший та найбанальніший водночас: це гра з асоціаціями на тему війни. Той самий “Антикорупційний фронт” яскраво це ілюструє. Причому це відбувається на тлі дискусії щодо етичності використання слова “фронт” у будь-якому іншому контексті, окрім військового.
Серед перейменованих партій також є “Твоя особиста перемога” та “Ми з України”. Особливо легко запам’ятати другу назву — популярна культура та тиражована фраза “Доброго вечора, ми з України” в цьому головні помічники.
З тих самих мотивів використовують образи ветеранів і волонтерів. Одна із партій так і була перейменована — на Партію ветеранів та волонтерів України. Варто зазначити, що мода на це не нова. З 2014 року на кожних виборах ми спостерігаємо, як політичні партії змагаються за популярність у тому числі за рахунок військових у списках.
Проте нині ситуація складніша. За результатами опитування Центру Разумкова, 93% українців довіряють ЗСУ, а 84% — волонтерським організаціям. З одного боку, це просто пояснюється та є нормальним явищем, з іншого боку — створює величезний простір для політичних маніпуляцій.
Мова йде не лише про перейменування партій, а й про переформатування їх у волонтерські організації. Важливо розуміти, що для функціонування системи представницької демократії у країні має бути сильний інститут політичної участі, відповідно і політичних партій. А благодійність аж ніяк не входить у сферу їхніх задач, хоча і може звучати благородно та популярно.
Загалом усі ці зміни у назвах і керівництві партій за останні півтора року свідчать про те, що політичне життя в Україні не зупинилося, хіба що ненадовго стало на паузу після початку повномасштабної війни. Для демократичного відновлення України нам необхідна партійна реформа.
Вікторія Максимова для "Української Правди"
Рух ЧЕСНО 10 років розказує, що робиться в політиці. Хочете, щоб ми продовжували?
Підтримати