“Найважче — це побороти зневіру людей, що в цій боротьбі можна перемогти”, — Олександра Куцан

Рух ЧЕСНО поспілкувався із мешканкою селища Коцюбинське Олександрою Куцан, яка бере активну участь у збереженні Біличанського лісу, аби показати одні з найкращих та результативних прикладів громадського активізму та адвокації, які націлені на збереження зелених зон.

Що вас спонукало долучитися до боротьби за Біличанський ліс?

На тому етапі, коли долучилася особисто я, активісти з селища вже домоглися підписання президентського указу. Цей указ дав лісу найвищий природоохоронний статус національного парку. Підпис під президентським указом — це, хоч і стратегічно важливий крок, але є лише початковим. Цей указ треба було виконати. 

Держава мала виділити близько мільйона гривень, щоб межі нацпарку винесли в натурі. Що це означає? На кадастровій карті у нас мала з’явитися чітка межа нацпарку, щоб всі місцеві ради і правоохоронці розуміли, що за неї заступати не можна. Цей мільйон з держбюджету видали лише через чотири роки після підписання указу, а межу винесли в натуру через сім років.

Як вдалося дотиснути винесення межі в натуру?

Я думаю, що не залишилося тих інструментів, яких ми б не залучили. Був збір підписів під час адвокаційної кампанії, яка була націлена на підписання указу. І в той час, коли ще не було електронних підписних систем, вдалося зібрати близько 15 тисяч підписів. Були сюжети на загальнонаціональних телеканалах, участь в тематичному ток-шоу, залучення народних депутатів різних політичних сил у різних каденціях, зокрема Ольги Червакової, Марини Іонової, Дмитра Білоцерковця, Дмитра Гуріна, Юлії Клименко, Ярослава Москаленка та багатьох інших…

Є тісна співпраця з прокуратурою, яка досі відсуджує роздерибанені ділянки. І за 12 років вперше на кадастровій мапі зникли 136 ділянок з 501. Це ті, які Коцюбинська рада протиправно роздала у 2008 році, й прокуратура скасувала рішення ради й забрала ці ділянки у власників. Це неабиякий поступ. Але контролювати доводиться кожен крок у системі.

Ми гуртували людей, щоб вони йшли в депутати, моніторили порядок денний, інформували громаду й радилися з нею, проводили навчання, взаємодіяли з різними партіями, щоб вони запускали “ліфти” для активістів.

Ми брали участь у робочих групах у Мінекології, збирали підписи, масові акції протесту, долучали громадські організації, зокрема і Рух ЧЕСНО, і “Зміну”. Межу винесли в натуру після того, як ми майже місяць пікетували Офіс Президента, який відповідає за виконання указу, одиночними пікетами, щодня змінюючи один одного. Тоді мороз був під 20 градусів.

Що особисто для вас в цій боротьбі є найважчим?

Можливо, для когось найважче боротися з тими, хто хоче захопити ліс. Для мене особисто найважче — це побороти зневіру людей, що в цій боротьбі можна перемогти. Далеко не всі готові боротися роками. Це вже скоро піде 13-й рік, як триває боротьба. І в ній бувають перемоги, а бувають і технічні поразки. Людей залякують, їм палять машини. Після цього залучати людей стає ще важче, але такі люди все одно з’являються і вони — на вагу золота. 

Є фактор вигорання з-поміж тих, хто веде боротьбу тривалий час. Це вигорання може переростати в зневіру і ширитися на інших людей, які долучені до боротьби або потенційно можуть долучитися. От з цією зневірою боротися найважче. Треба шукати внутрішні сили для розуміння того, що в момент, коли всі зневіряться, ми можемо втратити ліс. А цього не можна допустити, бо земля і ліс — це невідновлювальні ресурси країни, які мають залишитися для наших нащадків. Це екосистема, яку треба зберегти. 

Тому ми шукаємо нових ціннісних людей і працюємо з молоддю. Я розробила маршрути для походів Біличанським лісом, щоб школярам, студентам і політикам показувати, яку красу ми можемо втратити. Останні п'ять років — це вже традиція: кілька разів на рік ходити в наші одноденні походи.

Які наразі стоять виклики і як ви плануєте їх вирішувати?

У процесі децентралізації ми доводили нардепам, що селище Коцюбинське, яке вкраплене в територію столиці, — неспроможне. Тут немає ресурсів, щоб дати мешканцям належний рівень медицини, освіти та інших послуг. Ми наголошували, що самостійність для анклаву треба лише ірпінським забудовникам, які знову намагаються дотиснути те, що планували ще 12 років тому — забудувати Біличанський ліс. Так воно і сталося.

9 вересня Київська облрада з подачі ОДА затвердила Схему перспективного планування Київщини. Цим рішенням в Києва просто вкрали три тисячі га Біличанського лісу. І одразу ж із посиланням на це рішення Бучанська райрада затвердила межі селища Коцюбинське у розмірі майже три тисячі га. Це при тому, що, згідно з документами, площа громади — 87 га. Такий розвиток подій вигідний ексмеру Ірпеня Володимиру Карплюку і його команді, а також “батьківщинівцям”, які стоять біля початків дерибану.

У своїй адвокації ми домоглися того, що це питання доволі оперативно заслухали на рівні парламенту у профільному підкомітеті, який очолює Віталій Безгін. Добре, що і в нього, і в очільника партійного осередку “Слуг народу” на Київщині Андрія Мотовиловця публічна позиція відповідає реальному стану речей — територія Біличанського лісу — це нацпарк в межах Києва. Але попри публічні обіцянки, що на рівні області є голоси за скасування Схеми перспективного планування області, нам забракло підтримки від шести депутатів. І це були “Слуги народу”.

Чому так сталося?

До того, як осередок в області очолив Мотовиловець, на місцевих виборах всю кадрову політику вів нардеп Олександр Дубінський. Станом на зараз його вигнали зі “Слуг народу”. Але наслідки його головування в осередку партії Київщина буде відчувати ще довго. 

У фракції “Слуга народу” в облраді є люди Дубінського. Після голосування вони себе виявили публічною позицією, яка збігається з тією, яку в облраді озвучують дерибанники. Не виключено, що питання щодо зміни Схеми Київщини винесуть на голосування знову, коли в залі буде більше депутатів. Під час голосування в листопаді їх було менш як 50, а склад депутатського корпусу — 84.

Але це голосування було маркерним для громадського сектору. У партій, нагадую, є чудовий новий інструмент — можливість відкликати депутатів. Рік імунітету завершився. Для виборців перед парламентськими виборами це буде дуже знаково — чи партії будуть чистити свої лави, чи ні. Проблеми ж не лише в “Слуг народу”. Подивіться, які фракції голосували за розширення меж селища в Бучанській райраді. Там і ЄС, і ОПЗЖ, і “Батьківщина”, і “Сила і честь”, і “Нові обличчя”. Майже всі ці партії, крім “Нових облич”, будуть претендувати на голоси виборців на виборах до парламенту. 

А якщо облрада не дасть голоси?

Є ще один варіант — скасовувати ці рішення через суд. Київ вже подав позови, аби скасувати і рішення облради, і рішення райради. Але, на жаль, в країні ще не відбулася якісна судова реформа і тому, як правило, на суддів першої інстанції забудовники мають вплив. В апеляції їм вже має бути важче. Не тому, що це нереально, а тому, що це дорожче. Там трійка суддів і може бути навіть хтось принциповий.

Також з боку Києва подані заяви до правоохоронних органів. Але, на жаль, в країні якісно ще не запрацювала система покарань за злочинні дії. Самі подивіться, що є конкретні прізвища тих, хто ці рішення приймав, є прізвища працівників Держкомзему, які видавали акти. Але відповідальність за те, що ми, прокуратура, журналісти 12 років витрачаємо свої ресурси на захист лісу, ніхто не поніс. Відповідно ті, хто організовували схему, будуть робити це знову і знову. Тільки зараз вони це ще й роблять коштом платників податків, бо тих юристів, які нам опонують на робочих групах і в судах, вони фінансують з бюджету селища Коцюбинське.

Але нам робити своє. Ми маємо гуртувати всіх можливих союзників і залучати максимум інструментів, щоб дотиснути цю справу. За 12 років ми довели, що ліс вберегти можливо. І у нас на кожному етапі є поступ. Легко не буде, але ми це розуміємо і готові до затяжної боротьби. 

Читати також: Біличанський ліс. 12 років боротьби

Рух ЧЕСНО просить підтримати нас у конкурсі Responsibility Award 2021 Фонду родини Богдана Гаврилишина і проголосувати за проєкт щодо збереження Біличанського лісу.

Рух ЧЕСНО для Главком.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Залучення громадян до захисту зелених і прибережних зон Києва”. Матеріал відображає позиція авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.