Шуфрич Нестор Іванович

Народний депутат ВР 9-го від забороненої партії "ОПЗЖ". Колишній нардеп ВР 8-го, 7-го, 6-го, 4-го та 3-го скликань. Фігурант антикорупційних розслідувань.

У 2024 році суд продовжив Нестору Шуфричу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці у справі щодо держзради.

Цього ж року Нестору Шуфричу оголосили підозру у фінансуванні росгвардії в Криму. Слідство встановило, що він  платив гроші росгвардії за воєнізовану охорону своєї нерухомості на території Криму.

У 2023 році Верховна Рада України зняла Шуфрича з посади Голови Комітету ВРУ з питань свободи слова

Того ж року СБУ повідомила Нестору Шуфричу підозру в державній зраді. Також, проводились обшуки, в ході яких у Шуфрича вилучили заборонену радянську символіку. За інформацією "Бабеля" у Шуфрича знайшли документ зі схемою автономії для Донецької та Луганської областей. Документ передбачав перейменування цих областей у "краї", широку автономію, проведення виборів, формування окремих "уряду" та "парламенту". Під документом стояли підписи Віктора Медведчука та Нестора Шуфрича.  Суд відправив Шуфрича під варту на 60 днів без права внесення застави.

Слідство встановило, що Шуфрич співпрацював і виконував завдання ексекретаря РНБО Володимира Сівковича, агента фсб. Сівкович координував шпигунство ексголови СБУ у Криму Олега Кулініча. Нестор Шуфрич систематично поширював російські наративи. Зокрема, що українська держава – нібито штучне утворення, що в України та росії єдина історія, українці та росіяни - нібито "один народ".

Того ж року 8 гектарів землі Нестора Шуфрича під Києвом було повернуто державі. 

Наприкінці 2022 року проголосував за містобудівну реформу (#5655), яка впроваджувалася в інтересах забудовників і нівелювала вплив громадян на відбудову України. Через спротив громадськості станом на початок 2024 року президент не підписав законопроєкт, а отже він лишається нечинним.

У 2022 році "Схеми" виявили у власності родини Нестора Шуфрича земельні ділянки та маєток у селищі Сімеїз на південному березі Криму, придбані у 2013 році. Після анексії цю нерухомість у Шуфрича зареєстрували за російським законодавством. Крім того, родина нардепа купувала нерухомість тут і після анексії. А саме, додаткові сотки кримської землі – посвідчивши угоду лише за російськими законами.

Після початку повномасштабного вторгнення бійці 206-го батальйону територіальної оборони Києва затримали Шуфрича за те, що він фотографував блокпост.

На деякий час покидав Україну у сімейних справах, зазначивши, що повідомив про свій від‘їзд керівництво Верховної Ради.

Увійшов до складу НОК України, проте згодом покинув склад комітету через суспільний тиск.

Шуфрича хотіли зняти з посади голови комітету з питань свободи слова, але сам Шуфрич заявив, що добровільно йти у відставку з посади і складати мандат народного депутата не збирається. Тому наприкінці року Рух ЧЕСНО разом із низкою інших громадських організацій та ЗМІ звернувся з вимогою до Верховної Ради невідкладно розглянути постанову щодо зняття Шуфрича з посади голови комітету.

Станом на вересень 2021 за аналітикою Руху ЧЕСНО зайняв перше місце за часом виступів у Верховній Раді 9 скликання. його виступи загалом зайняли майже 16 годин, це навіть більше, ніж було у віце-спікера парламенту. 

Того ж року в ефірі політичного ток шоу відмовився називати росію країною агресором, аргемунтуючи це тим, що рф є великим торговим партнером України.

У 2020 році став одним із ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства. 28 жовтня КСУ оприлюднив скандальне рішення, згідно з яким скасовується відповідальність за недостовірне декларування та саме електронне декларування. Через рішення КСУ всі справи щодо недостовірного декларування мали закрити. 

Разом з нардепами ОПЗЖ займався поправковим спамом до законопроекту про ринок землі. Шуфрич подав 522 правки.

Того ж року Шуфрича почали відносити до групи впливу кума Путіна Віктора Медведчука всередині фракції "ОПЗЖ". 

У 2019 році був обраний народним депутатом 9 скликання від партії "Опозиційна платформа - За життя" номером 7 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Голова Комітету з питань свободи слова. Член Політичної Ради партії "Опозиційна платформа - За життя".

Профінансував партію "ОПЗЖ" на 1,6 млн грн.

Того ж року потрапив у скандал у зв'язку з публікацію у ЗМІ фото з полювання Шуфрича в Африці поряд із вбитими тваринами, серед яких були види, що вимирають.

У 2018 році заявив, що в Україні йде громадянська війна та жодної військової агресії проти України з боку РФ немає.  

У 2017 році долучився до партії "За життя!" Вадима Рабіновича.

У 2014 році обраний народним депутатом 8 скликання від "Опозиційного Блоку" (№7 у списку) як безпартійний. Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Був прогульником засідань комітету у Верховній Раді.

16 січня 2014 року голосував за диктаторські закони.

У 2013 році був серед нардепів-підписантів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму, які вимагали "визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів". 

У 2012 році був обраний народним депутатом 7 скликання від "Партії регіонівЙ номером 27 у списку.

З 2010 до 2012 року був заступником голови РНБО України.

У 2010 році працював міністром з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Також обіймав цю посаду у 2006-2007 роках.

У 2007 році був обраний народним депутатом 6 скликання 5 номером у списку "Партії регіонів". У 2007-2014 роках був членом "Партії регіонів".

У 2006 році балотувався до парламенту від "Опозиційного блоку "НЕ ТАК!" номером 4 у списку як член СДПУ(о).

На місцевих виборах того ж року одночасно балотувався від того ж блоку до Верховної Ради АР Крим, Донецької обласної ради та Одеської міської ради, був обраний депутатом Верховної Ради АР Крим як перший номер списку блоку "НЕ ТАК!".

У 2004 році був уповноваженим представником Віктора Януковича у Верховній Раді.

У 2002 році був обраний народним депутатом 4 скликання як самовисуванець на довиборах до Верховної Ради за 201 округом (Черкаська область).

У тому ж році балотувався до парламенту від СДПУ(о) за 70 округом (Закарпатська область) та до Закарпатської обласної ради як самовисуванець за 6 округом, куди був обраний.

У 1998 році був обраний народним депутатом 3 скликання від СДПУ(о) за 70 округом (Закарпатська область), також балотувався до парламенту за партійним списком під номером 22. Був уповноваженим представником фракції СДПУ(о).

З 1999 року був членом Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України.

З 1996 до 2007 року був членом СДПУ(о), з 1997 року - заступник голови Закарпатської обласної організації, з 1998 року - член Політради, у 2003-2005 роках - заступник голови партії, у 2005-2007 роках - перший заступник голови партії.

З 1991 до 1998 року працював президентом українсько-американського СП "Вест-Контрейд".

У 1989-1991 роках був комерційним директором СП "Текоп-Карпат".

До того працював радником у будівельному кооперативі, інженером наукового центру "Хунгарологія" при УжНУ, перекладачем з угорської мови у торгово-промисловому підприємстві Міністерства Оборони СРСР.

Закінчив Ужгородський національний університет за спеціальністю “історія”. Кандидат економічних наук.

Народився 29 грудня 1966 року у м. Ужгород, Закарпатська область.